Навіщо людині розум?

Хоча й папуга з мавпою дружили, та сперечалися часто. От одного разу посперечались вони, хто з них більше на людину подібний.
- Я, як людина, можу на двох ногах ходити! - заявляє мавпа.
- Та й я на двох ходжу! - відказує папуга.
- Зате мої передні ноги більше до людських рук подібні! - хвалиться мавпа.
- Ну то й що, що у мене крила? Людина давно мріє їх мати. Тож я навіть вище за неї, - вихваляється папуга.
- Так у тебе розуму нема! - мавпа на те їй у відповідь.
- У тебе теж не багато, - парирує папуга і одразу ж запитує. – А де його взяти?
- У Бога просити треба, - тлумачить йому мавпа.
- А людина хіба його просила про те? - дивується птаха.
- Не знаю. Мабуть, ні.
- Хотілося б все ж таки людиною стати, - розмріявся папуга. - Я навіть кілька слів можу сказати людською мовою. Та розуму це мабуть мені не додало. Цікаво, як то воно бути з розумом? Та Бог не дав його нам, - зітхнув він.
- А навіщо тобі бути людиною? Щоб, як люди грішити перед Ним? - дивується мавпа.
- От я і кажу - не любить Він нас, - відказує папуга.
- Ні! Чому ж? Бог створив усіх нас! Отже і любить усіх. Звісно найперше людину, бо вона по образу Його створена. Та чи любить Його людина?
- Дивне питання! Звісно ж що так!
- А давай запитаємо саму людину! - запропонувала мавпа.
- Давай! - погодився папуга.
Вийшли вони та й сіли край лісу людей дожидати. Довго чи недовго вони очікували, аж дивляться йде якийсь чоловік. Та такий сумний, аж чорний з горя.
- Цей напевне не любить Бога! Он який невеселий.
От вони його і питають:
- Агов, чоловіче! А чи любиш ти Бога!?
Чоловік зупиняється. Дивиться на них сумними очима та й відказує:
- Звичайно люблю!
- Так чому ж ти такий сумний і йдеш начебто світ за очі.
- Та воно так і є, - зітхає неборака. - Син з невісткою мене з хати хочуть вижити. Кажуть, що місця їм мало. Я все намагаюся їх зрозуміти та не можу.
- А ти їх любиш?
- Звісно люблю! От через те й сам вступився із дому!
Чоловік пішов собі далі.
- Дивна людська любов! - дивуються друзі. – І Бога любить і дітей. Та нещасний.
Розмовляють вони, аж тут бачать ще один чоловік іде. Та веселий такий, аж собі під ніс підспівує.
«Ось у цього напевне все гаразд!» - думають вони та й питаються його:
- А скажи чоловіче - у тебе все гаразд?
- Атож! - відповідає той, радіючи.
- Тоді ти мабуть і усіх любиш і Бога і дітей?
- А що мені Бог? Я сам собі даю раду! - гордо заявляє чоловік.
- А твої діти?
- І діти також! - хвалиться той.
Пішов чоловік далі, співаючи.
- Дивина та й годі, - роздумують друзі. – Як то можна без Бога жити і людиною зватись, та ще й щасливим бути? Мабуть, він дуже розумний.
Повернулися папуга з мавпою знову до лісу. Ідуть та й голову ламають: «Значить як сумна людина, біда у неї, тоді вона любить Бога. Коли ж радісна, щаслива, то ні», - вирішили вони....
Так пройшло десь з-пів року, а чи більше, як одного разу вони знову край лісу опинились. Дивляться, аж повертається назад той перший чоловік, що сумним був. Та тепер веселий, усміхнений.
- Давай запитаємо, чи він і досі любить Бога чи ні, - запропонувала мавпа. – Тепер він радісний. Мабуть, що ні.
- Агов, чоловіче! - кличуть його. – Ти ще любиш Бога!?
- А я й не переставав Його любити! - відповідає той.
- А за що ти Його любиш? Тебе ж діти з хати вигнали!
- Було таке! - погоджується чоловік. – Я довго молився за своїх дітей, от Бог і почув. Тепер вони вибачаються. Додому кличуть. Кажуть, що якогось помістимось.
Задоволений чоловік пішов собі далі...
Аж тут надходить інший, той, що раніше радісним був. Та тепер іде мов хмара чорна.
«Напевне він аж тепер полюбив Бога?» - думають друзі та й запитують його:
- А що, чоловіче? Тепер ти полюбив Бога?
- А за що Його любити? - іще більше нахмурився чоловік. - Все моє багатство пропало.
- Так може діти допоможуть?
- Вони теж розорились і мене не хочуть і знати. Кажуть: «А навіщо нам лишній рот у хаті?» То ж я тепер нікому непотрібен.
Пішов і той чоловік…
«Дивні діла Твої Господи! - подумали друзі. – Дивні і люди. Одні люблять Бога і в радості, і в смутку. Інші , ані так ані сяк».
- Важко бути людиною, - зітхаючи, каже папуга. – Краще залишатись птахою.
- Але ти хоч зрозумів, для чого Бог людині розум дав? - запитує його мавпа.
- Я то зрозумів, - відказує папуга. - А от чи людина це зрозуміла?

07.04.09.

Навіщо людині розум?Для детей

Навіщо людині розум?
Для детей